Позакласна робота
з української мови та літератури
Позакласна робота - важлива складова частина навчально-виховного процесу. Вона тісно пов'язана з класними заняттями. Розв'язує ті самі навчальні і виховні завдання, і в цьому відношенні є продовженням тієї роботи, яка проводиться на уроці.
Одним із видів позакласної роботи з предмета є проведення тематичних тижнів.
Тиждень української мови, присвячений Дню української писемності та мови, був проведений в Смичинській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 10 по 14 листопада вчителем української мови Дяговець Світланою Вікторівною.
Оголошення
Увага! Увага!
З 10 по 14 листопада
2014 року
в нашій школі – Тиждень української мови.
Запрошуємо учнів до участі
в конкурсах, іграх,
виставках робіт.
Структура
Тижня української мови
Понеділок
1. Відкриття Тижня української мови, ознайомлення з планом.
Вівторок
1. Випуск пам'ятки «Як правильно говорити українською».
1. Написання творчих робіт на тему «Українська мова в моєму житті».
Четвер
1. Захист проектів «Мова моя українська – батьківська, материнська».
2. Художнє читання казок про українську мову.
1. Концертна програма «Квітни, мово наша рідна!»
2. Підведення підсумків Тижня української мови. Нагородження переможців.
ПОНЕДІЛОК
Змістовні, гарно оформлені стінгазети на тему " Мова, наша мова - мова кольорова" підготував кожен клас школи. Вони чудово поєднались між собою.
День завершився святковою лінійкою "9 листопада - День української писемності та мови".
9 листопада - День української писемності та мови
Мета заходу: ознайомити учнів з історією розвитку українського писемства; виховувати любов і повагу до рідної мови.
Обладнання: висловлювання про мову.
Форма: святкова лінійка.
Хід проведення
Слово вчителя.Українська культура і наука широко відзначає день української писемності 9 листопада. Кожна освічена, культурна людина повинна досконало знати свою історію, виток писемності свого народу.
Ведучий. Мова кожного народу -
Неповторна і - своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тілі - трелі солов'я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен - клени у діброві
По кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову,
Колосисту - на віки -
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, -
Бо ж єдина - так, як мати, -
Мова в кожного із нас.
Ведучий. "Історія - скарбниця наших діянь, свідок минулого, навчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє", - говорив іспанець Сервантес. Саме як "скарбниця наших діянь", історія підказує численні приклади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто-густо передували здогади, пошуки та роздуми.
Ведучий. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо - одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часі розширюють функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: Коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.
Ведучий. Перший історик слов'янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у Х сторіччі при дворі болгарського царя Симсона, у книзі "Сказання про письмена" розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший - коли слов'яни ще були язичниками, отож читали і ворожили за допомогою рисок і зарубок.
Другий етап - коли вони хрестилися, то почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо "Без обустроєнія", тобто не пристосоване для позначення належності речей певній особі, позначенні кількості речей, тварин або осіб, для гадання та інших подібних функцій.
Ведучий. Прямим попередником слов'янської мови був алфавіт, створений великими просвітителями слов'ян - братами Кирилом і Мефодієм.
Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). Мати була грекинею, а батько - болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову - солунських слов'ян. Костянтин ( Кирило), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, був талановитим філософом. Мефодій був управителем провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в освітній діяльності.
Ведучий. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові.
За свідченням джерел, Костянтин перед від'їздом до Моравії розробив слов'янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велиграда слов'янську абетку та 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов'янську мову. У посланні папи Іоанна VІІІ до моравського князя Святополка (880р.) Костянтина названо "творцем слов'янського письма".
Виходять читці.
Читець. Гробниці, кості й мумії мовчать,
А слолво вічне, ніби долина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать,
Лише чути письмена...
Читець. Позичу я соколиних дужих крил,
Полину я на долину до могил.
Буду крилом бити в поля щосили,
Щоб більше дізнатись про минуле...
Читець. Бачив я усякі перли
І коштовні самацвіти,
Але єсть одна перлина,
Що з усіх найкраща в світі.
Читець. Людське безсмертя з роду і до роду
І вись росте корінням родоводу
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне, -
Вивершить прекрасне.
Ведучий. Існує два різновиди старослов'янських письменних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця.
Кириличний алфавіт з ХІ століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов'янські народи: російський, український, білоруський.
В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. В середині ХVІст. У східних слов'ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" друковано в Москві в 1564р., в Україні (у Львові) 1574р. Іваном Федоровим. У 1708р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро І увів нову систему знаків - гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.
Ведучий. Разом з писемністю розвивалася і мова. Вони йшли поряд тернистим шляхом. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел ХІст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської:
- вона виникла після розпаду давньоруської мови у ХІ ст.;
- безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, вважається праслов'янська мова, розпад якої почався VІІст.
Ведучий. Українська мова функціонує як національна мова нашого народу в Україні. Поза межами нашої держави українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.
Ведучий. Сучасна українська літературна мова повязується з конкретною датою - виданням "Енеїди" Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці.
Ще одна дата - 1840р., коли вперше було видано твори Т,Г.Шевченка, - може вважатися доленосною. З того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і забобони, і кров та сльози найкращих синів.
Виходять читці.
Читець. Рідна мова,
Якою мати розмовля
І гомонить в степу земля.
Такою мислю і спілкуюсь,
Вона і вчить і окриля.
Читець. З усіх чужий, з усіх доріг,
Який би світ не впав до ніг.
Хто рідної не зрікся мови,
На рідний вернеться поріг.
Читець. Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова,
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
Читець. Вивчайте, любіть свою мову,
як світло Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Вчитель. Я хочу закінчити нашу розмову про українську писемність і мову словами Івана Огієнка: "Зародившись десь на світанні життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, наскоки Москви і проте, перегорівши, як криця дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою".
Ведучий. Мова кожного народу -
Неповторна і - своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тілі - трелі солов'я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен - клени у діброві
По кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову,
Колосисту - на віки -
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, -
Бо ж єдина - так, як мати, -
Мова в кожного із нас.
Ведучий. "Історія - скарбниця наших діянь, свідок минулого, навчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє", - говорив іспанець Сервантес. Саме як "скарбниця наших діянь", історія підказує численні приклади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто-густо передували здогади, пошуки та роздуми.
Ведучий. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо - одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часі розширюють функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: Коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.
Ведучий. Перший історик слов'янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у Х сторіччі при дворі болгарського царя Симсона, у книзі "Сказання про письмена" розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший - коли слов'яни ще були язичниками, отож читали і ворожили за допомогою рисок і зарубок.
Другий етап - коли вони хрестилися, то почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо "Без обустроєнія", тобто не пристосоване для позначення належності речей певній особі, позначенні кількості речей, тварин або осіб, для гадання та інших подібних функцій.
Ведучий. Прямим попередником слов'янської мови був алфавіт, створений великими просвітителями слов'ян - братами Кирилом і Мефодієм.
Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). Мати була грекинею, а батько - болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову - солунських слов'ян. Костянтин ( Кирило), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, був талановитим філософом. Мефодій був управителем провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в освітній діяльності.
Ведучий. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові.
За свідченням джерел, Костянтин перед від'їздом до Моравії розробив слов'янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велиграда слов'янську абетку та 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов'янську мову. У посланні папи Іоанна VІІІ до моравського князя Святополка (880р.) Костянтина названо "творцем слов'янського письма".
Виходять читці.
Читець. Гробниці, кості й мумії мовчать,
А слолво вічне, ніби долина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать,
Лише чути письмена...
Читець. Позичу я соколиних дужих крил,
Полину я на долину до могил.
Буду крилом бити в поля щосили,
Щоб більше дізнатись про минуле...
Читець. Бачив я усякі перли
І коштовні самацвіти,
Але єсть одна перлина,
Що з усіх найкраща в світі.
Читець. Людське безсмертя з роду і до роду
І вись росте корінням родоводу
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне, -
Вивершить прекрасне.
Ведучий. Існує два різновиди старослов'янських письменних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця.
Кириличний алфавіт з ХІ століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов'янські народи: російський, український, білоруський.
В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. В середині ХVІст. У східних слов'ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" друковано в Москві в 1564р., в Україні (у Львові) 1574р. Іваном Федоровим. У 1708р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро І увів нову систему знаків - гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.
Ведучий. Разом з писемністю розвивалася і мова. Вони йшли поряд тернистим шляхом. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел ХІст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської:
- вона виникла після розпаду давньоруської мови у ХІ ст.;
- безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, вважається праслов'янська мова, розпад якої почався VІІст.
Ведучий. Українська мова функціонує як національна мова нашого народу в Україні. Поза межами нашої держави українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.
Ведучий. Сучасна українська літературна мова повязується з конкретною датою - виданням "Енеїди" Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці.
Ще одна дата - 1840р., коли вперше було видано твори Т,Г.Шевченка, - може вважатися доленосною. З того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і забобони, і кров та сльози найкращих синів.
Виходять читці.
Читець. Рідна мова,
Якою мати розмовля
І гомонить в степу земля.
Такою мислю і спілкуюсь,
Вона і вчить і окриля.
Читець. З усіх чужий, з усіх доріг,
Який би світ не впав до ніг.
Хто рідної не зрікся мови,
На рідний вернеться поріг.
Читець. Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова,
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
Читець. Вивчайте, любіть свою мову,
як світло Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Вчитель. Я хочу закінчити нашу розмову про українську писемність і мову словами Івана Огієнка: "Зародившись десь на світанні життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, наскоки Москви і проте, перегорівши, як криця дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою".
ВІВТОРОК
Кожному учню, вчителю була видана пам'ятка "Як правильно говорити українською" (правильно наголошуй).
Пам'ятка
Як правильно говорити українською
Бесіда босоніж ведмедиця весняний
випадок виразний грушевий дочка
дрова жалюзі завдання завжди
загадка картопляний кропива курятина
листопад мінусовий навчання одинадцять
олень оповідач отаман повітряний
посередині рідкий розв язання санки
снідання старий течія товстий
український усмішка фартух фірмовий
черговий черствіти чорнозем чотирнадцять
широко яблуневий ясний
Після уроків всіх учнів було запрошено на перегляд презентації "Рідна мова - калинова". З якої діти ознайомились з історією виникнення свята української писемності та мови, з новинками літератури, яку зараз видають, з тернистим шляхом розвитку української мови.
СЕРЕДА
Учні 5-8 класів поділились своїми роздумами щодо значення української мови в їхньому житті. Всі взяли участь у написанні творчих робіт на тему "Українська мова в моєму житті".
А після уроків на школярів 8-11 класів чекала інтелектуальна гра "Найрозумніший" (серед знавців української мови). Дітям дуже сподобалось.
ЧЕТВЕР
Учні 9-11 класів захищали свої проекти на тему "Мова моя українська - батьківська, материнська"
Рідна мова - українська (9клас)
Мова - духовне багатство народу (10клас)
Моя чудова рідна мова (11клас)
А учні 1-4 класів поринули у світ казок і ознайомились з казкою про українську мову.
КАЗКА ПРО МОВУ
Цю казку розповідала в дитинстві мені бабуся, а вона почула її від своєї бабусі... Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї, рибалили, полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості і любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.
Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.
У тому племені, по-сусідству, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.
Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.
Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова — добре, а дві — краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.
Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.
З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.
П'ЯТНИЦЯ
Тиждень української мови завершився концертною програмою "Квітни, мово наша рідна!"
На якій звучали пісні про рідну мову, її красу, були розіграні сценки та виконано танцювальні номери. Також підведено підсумки тижня, вручено учасникам подяки, а переможцям - грамоти.
Сценарій свята
«Квітни, мово наша рідна!»
Святково прибрана зала
Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови….
М. Рильський
Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
…Мово українська! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна….
С. Плачинда
Український танок
Звучить мелодія
Виходять троє читців:
1-й
На всі світи й віки ти озирнись!
Де слово перше вимовив колись,
Де пісня мамина і пестила, і гріла,
Ввійшла життям у душу і у тіло,
Живила серце соком калиновим,
Дорогу слала листячком кленовим.
І коли виріс – стала на порі
Водою й хлібом з житньої зорі.
2-й
Не дай же їй сліпим метеоритом –
Хай ще гарячим, – пролетіть над світом!
Не дай умерти серед нас, живих,
Хоч скільки б там не обсідало лих.
Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
Ми ж діти – українського народу,
Що тут, у Києві, життя нам дав колись
І в спадок передав співучу мову
Не дай же, друже, загубитись слову!
1-й
Так увійди у наш відкритий дім,
Що завше славився гостинністю святою.
Не попливи за сивою водою.
Тобою, слово, біль душі загою,
Тобою, слово, розтоплю я лід,
Хай знову подивляє білий світ
Найкраще слово, найпалкіше слово!
Звучить пісня
Ведучий:
Дорогі гості та шанувальники рідного слова!
Щиро вітаємо вас сьогодні в цьому затишному залі на святі «Квітни, мово наша рідна!»,.
Ведучий:
Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець».А отарою так легко управляти!
Ведучий:
Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.
Ведучий:
Але рідна мова наша вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.
Читець1
Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось вона тепер співа, бринить.
Бринить, співає українська мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Читець 2
Трембітна мова, музико, калино!
Звучи в розмові, повсякчас звучи.
Говориш ти – говорить Україна.
О рідне слово, більше не мовчи!
Звучить пісня
Ведучий:
Приємно слухати ніжну, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди буває так. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одягу. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.
Ведучий:
Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. Послухайте діалог двох однокласників, які зустрілися після вихідних днів…
Розігрується драматизований діалог:
· Хелоу, кент! Як ти тіпа на діскарі вчора оттягнувся?
· Привіт, Олеже. Ми вчора відвідали вечір, присвячений Дню української писемності і мови «Квітни, мово калинова».
· Так що – і дискаря не було?
· Ні, ми лише подивилися чудове літературно-мистецьке свято.
· Во, блін, галімо було. Харашо, шо я не пішов. Ми з кентами у мене на хаузі отривались. Родаків дома не було. Кльово!
· Що ж ви робили, Олеже? Як провели свій вільний час?
· Повний отпад! Бабки зібрали, прикинь, такий балдьож – хавать є шо, музон ніштяк. Такі приколи були… Слухай, братан…
· Вибач, Олеже, не розумію я тебе. Ти якою мовою говориш?
· Ну ти Андерсен! Якою мовою – українською в натуре!
· Вибач, я знаю іншу мову. Таких слів немає у словниках. Перепрошую, я поспішаю. Зустрінемось потім. Бувай. (Іде).
· Ну, братан, давай ше побазарим. Ех ти, а ще друг називається… І чого ото він випендрюється?
Ведучий:
І справді, чого? А ви не здогадуєтесь?
Ведучий :
Так буває, що, хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоч, на жаль, сам цього не усвідомлює.
Ведучий :
Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі тліє у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі! Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.
Ведучий :
Манкуртами називають таких людей – тих, що втратили історичну пам’ять, а з нею і почуття національної гідності. Як не згадати тут поезію Бориса Кулика «Манкурти».
Читець:
Забуто все: історію і мову.
Дніпрові груди сковано в граніт.
І десь у полі знайдена підкова
Вже не хвилює сивиною літ.
Вже все одно, якою говорити,
Вже все одно, хто ми на цій землі.
Гадали – будем вдягнені і ситі,
Все інше – зайвий клопіт на чолі.
Та не зійшло: Дніпро немов калюжа,
Та не зійшло: вже діти як чужі
Ідуть у світ непевні і байдужі.
Ледь що – готові взятись за ножі.
Такі не схилять голову в шанобі.
Їм материнська мова - дивина.
Не діти, а манкурти вузьколобі
Від ситості, неробства і вина.
Їм не болять потоптані могили,
Їм не болить розтерзана земля.
У них уже ні гідності, ні сили.
А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?
Отак і йдуть надщерблені і ниці,
Надломлені у мислях і хребтах,
Дожовують останні паляниці,
А там – хоч жебраками по світах.
Якщо ти є, народе, я благаю,
Не обкрадай ні долі, ні себе.
Бо втратиш все: не бачить тобі раю,
Ні паляниць не буде, ні тебе.
Ведучий :
Тож завжди пам’ятайте, що рідне слово – невід’ємна частина рідного краю, нашої мальовничої Чернігівщини зі щедрими нивами й полями, багатою славною історією, зрештою, «маленької вітчизни» – куточків, де залишилися сліди наших батьків, дідів, прадідів; того гніздечка, де кожен «ріс і мужнів».
Ведучий :
І куди б не закинула нас доля, ким би ми не стали в житті, нам ніколи не забути стежинки до рідного дому.
Ведучий:
Комусь давай чужі світи,
Екзотику чужого гаю.
Мені ж і снишся тільки ти,
Моя любов, мій рідний краю.
Когось у сні і наяву
Втішає, бач, заморське слово,
А я ніде не проживу
Без пісні рідної і мови!
Звучить пісня
Читець 1 Почалася з маминого слова,
З буйних трав і синього Дніпра,
Рідна мово, зіронько ранкова!
Кущ калини з рідного двора!
Читець 2 Ти – журлива пісня мого діда,
Коровай весільний на столі,
Вишиванка сонячного літа,
Сад вишневий щедрої землі.
Читець 3 Дівчино з привітної господи!
Із пшениці сплетена коса.
Рідна мово, серце мого роду!
Ти мій біль, моя любов, сльоза.
Читець 4 Ніжна, мила, світанкова,
Ясна, чиста, колискова,
Мелодійна, дзвінкотюча,
Дивна, радісна, співуча,
Лагідна, жива, казкова,
Красна, чарівна, шовкова,
Найдорожча, добра, владна,
Мудра, сонячна, принадна,
Солов’їна, барвінкова
Українська мова!
Читець 5 Запахнув чебрець з материнського поля,
Немов нагадати силкується він,
Що мати дала нам і сонце, і долю,
Дала, не забравши нічого взамін.
Читець 6 З далеких країв нашу душу тривожну
До рідної хати птах добрий несе,
Бо тільки матуся уміє і може
Порадить, утішить, пробачить усе.
Ведучий:
Усе є в нашій мові, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею.
Ведучий :
Прислухаймось і ми з вами, шановні, до мудрої материнської поради.
Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках. Мелодія пісні «Рідна мати, моя…»
Мама:
Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.
Забувають діти мову матерів.
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Доню моя, доню, кароока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Батьківщині зради.
Не посмій зламати гілку калинову –
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Можеш призабути запах рути –м’яти,
Але рідну мову мусиш пам’ятати.
Можеш не впізнати голосу діброви,
Та не смій зректися маминої мови.
Донька:
Рідна моя мово – материнське слово!
Буду пам’ятати я завжди про те,
Як навчила мати слово шанувати,
І не оскверняти, бо воно святе.
Рідна моя мова – пісня колискова!
Про усе казкове на своїй землі
Ніжнопелюсткова мова світанкова,
На якій співають птахи і джмелі.
Рідна моя мово - слово веселкове!
Ти зі мною будеш в щасті і в біді.
Рідна моя мово, маминому слову
Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.
Ведучий:
Сьогодні в цьому залі зібралися шанувальники рідного слова.
Звучить пісня
Ведучий:
Дорогі шанувальники рідного слова, зичимо вам творчих успіхів і перемог у сьогоднішньому конкурсі. Щастя, натхнення, добра і миру всім!
Ведучий:
Літературно-мистецьке свято «Квітни, мово наша рідна!» завершено.
Немає коментарів:
Дописати коментар